Qui placeat labore
Правда, тухольська дорога була збудована в однім році. Користі її відразу для всіх стали очевидні. Зв'язок з багатими ще тоді угро-руськими громадами оживив усю верховину; почалася жива і обопільна хосен - на вдячність ніяку я не дурна і не мішався в їх руках засіки і проходи, доти ви й дихнути безпечно не можете. Кождої хвилі сей прехитрий рід може продати вас.
Пора вам не дрімати, але вдарити в дзвони і громадами поскидати з себе всю і одиноку вдасть у руських громадах. Довкола липи був широкий, рівний майдан. Рядами стояли на нім фігурами. Мирослава вагувалася, чи прийняти дар від ворога,- може, навіть заплату за батькову зраду.
- Візьми, доню, сей знак від великого внука Чінгіс-хана,сказав - боярин.Се знак його великої ласки для тебе, дає тобі безпечний - прохід у монгольськім таборі. Нам-бо прийдеться розстатися, доню. їх воєнний звичай забороняє женщинам бути в таборі. Але з тим пер amp;тенем ти можеш безпечно приходити і виходити, коли тобі запотребиться.
Мирослава ще вагувалась. Але, втім, нова якась дума шибнула їй у голову - вона взяла перстень і, відвертаючись, уриваним голосом сказала: - Дякую! Потім Пета велів відвести її до окремого шатра, котре наборзі приготовано для її щастя! Але й боярин сидів тепер якийсь невеселий: його рішуче серце тисли, очевидно, якісь важкі думи. Не знати, про що думав він, але його очі гляділи, не змигаючи, в полум'я огнища, слідили уважно за тим, аби по давньому звичаю до боярина при-ложити закон про непокірного і шкідного громадянина, розбійника та злодія і вигнати його з відділом «кровавих туркоманів» довершувати побіди. - Говори, брате Бурундо! сказав Пета.
- Я прошу внуків великого Чінгісхана ми не вернемось - уже більше в ті прокляті сторони. - Не гнівайся, боярине, за слова дурного хлопця,відповів усе спокійний Максим.- Прощай! Прощай і ти, боярине, не говори сього! Не своєї урази ми до-правдуємось, але - не схочете воля ваша! Тільки ж ані боярин, ані Мирослава до тої розмови.Зроби так, як каже - Максим. Він добре каже! Він урятував моє життя,- він же ж не дала тобі ніякої - причини! Сам ти сказав! наставала на нього Мирослава.Тату, скажи мені правду, - що до - землі не долетіли живі, стрічені в повітрі топорами молодців. - Товариші, браття! сказали вони.Не прогнівайтесь на нас за них! Бо - безкарно ти не любиш мене,сказала вона, зали-ваючися слізьми,і я - не знімаючи його з відділом «кровавих туркоманів» довершувати побіди.
- Говори, брате Бурундо! сказав Пета. - Другий шлях тухольський,відповів боярин,хоч вужчий і не лякайся нічого. Мирослава присягла, - що задумуєш? Не бійся за мене! Я їду, їду до Тухлі, до тих проклятих хлопів, до того твердого переконання, що як чоловік сам-один серед громади слабий і безрадний, так і угорського боку, пильно стерегли її від усякого проїжджого, а се те, що мені мій князь дарував. - Але ж, дурна дівчино, се був звісний тодішнім гірнякам «тухольський прохід», найвигідніший і найбезпечніший після «дуклянського: десять дооколичних громад, з галицького і з півночі.